привет %хузнакто%! лучезарный гурухуй любит тебя!

ЕНЕЇДА НАВИВОРІТ

+1
сам дураксогасен
Loading ... Loading ...
   запедалил Petro Sloik 03.13.09 | 1 комментарий »

Еней — хлопака хвацький, бравий,
Вродливий, статний, вольовий.
Хоч із панів, та не лукавий,
До всіх був лагідний, простий.
Та греки лиха наробили:
Як поруб, Трою всю спалили.
Він вигріб гроші всі до дна,
Швиденько збудував човна,
Троянцями його набив
І в море з ними він одплив.

Але Юнона, баба злюща,—
Поріддя панське, — завидюща! —
Задумала його втопить,
На дні у пекло посадить.
Енея, бачиш, не злюбила:
Його ж Венера народила!
Юнона хмарку відіпхнула,
На море з неба позирнула —
Пливе на човнику Еней!
„О, пройдо, згинь з моїх очей!
Тебе скручу я, злодіяко,
І кину в мору, як собаку!”
Паньову хутко одягнула,
Коржів до кошика жбурнула,
На возі в подорож пустилась
І у Еола опинилась.
Ввійшла в світлицю, сіла в кут.
„Здоров, Еоле! Де ти тут?”
Еол крутився біля печі,
Тер бульбу на млинці малечі,
Личак ще ликом доплітав.
Мерщій волоки обмотав,
Заткнув за пояс коцотих ,
Із печі миттю зліз і стих.
„Добридень, свашечко Юноно,
Давно тебе я не видав”,—
І їй зробивши три поклони,
До столу печива подав.
Вона те печиво поїла,
Утерлась, так йому повіла:
„Чи знаєш ти, що маю горе?
Еней з троянцями пливе.
Зіпхни його скоріше в море,—
Нехай, поганець, воду п’є!
Гадаю, чув: Еней той — звідник,
Бешкетник, злодій і негідник.
Троянці також всі лотриги,
Всі гультіпаки і юрлиги,
Зведи зі світу всіх, як єсть!
Як зробиш, свате, тую честь,
Тоді я дівчину вродливу,
Солодку, як із медом сливу,
Тобі за працю приведу”.
Як розкусив Еол те діло,
То в нього й слинка потекла —
Любив утішить грішне тіло,
Дівуля до душі була.
Почухавсь, бороду підпер,
Розгладив вуса, носа втер,
Напхав у ніздрі тютюну,
Розчихався, замурмотів
І до Юнони річ сумну
З поклоном, бачите, повів:
„Ой лишенько, моя Юноно!
Нема з вітрів нікого вдома!
Що ж я робитиму, хто зна?
Борей напився, як свиня,
Зі страху й нюні розпустив
І, як у трясці, він завив.
Троянці духом підупали:
їх нудило, з човна кричали,
Як лісовик в пітьмі ночей.
В нестямі заволав Еней:
„Нептуне, царю, батьку мій!
Тебе благаю, зрозумій,—
Лежить в світлиці біля стінки,
А Нот учора втік до жінки,
Зефір з дівчатками загрався,
А Евр в поденники найнявся.
Що хочеш тут собі гадай…
Але дівулю діставай!
Я все зроблю, що просиш — вдію!
Зі всіх сторін їх шибону,
Пройдисвіта і гультіпаку
Додому стали забиратись,
Як од Кутуза Бонапарт.
Тут раптом сонце засіяло
І море тихим-тихим стало…
Еней, спочинувши од бід,
Зібрати наказав обід.
Троянці жерли зголоднілі,
Як з ловів панські пси-хорти.
Скоріше море замири.
Пришлю для тебе потерухи,
Міцної, панської сивухи,
А гроші з торби сам бери!”
Нептун на гроші мав охоту,
Горілку пити полюбляв,
Почув, що буде за роботу,
Вітрам суворо наказав:
„Геть згиньте, грішні забіяки!
З якої радості ви тут?!
Глядіть, скуштуєте ломаки,
Трійчатами вам носа втруть!”
Вітри не стали сперечатись,—
З Нептуном, знали, кепський жарт,—
Була крупеня ще з неділі,
Кулагу пхали в животи;
Була в них гуща і драчена,
І поросятина печена.
Пили горілку не ковшем,
А просто із барил — хильцем.
Троянці добре налигались,
А потім спати повкладались…
Венера з ярмарку вернулась
(На храмі, бачите, була),
І про Енейчика дочулась,
Як їх Юнона стерегла.
Спідницю швидко одягнула,
На ноги взула коверзні ,
Рябі онучі обгорнула,
Немов у війта селезні;
Лице сироваткою вмила,
Свитину вділа до колін,
Попраник в хустку підложила,
Пішла до Зевса на поклін.
А Зевс сидів тоді в коморі,
Горілку з медом смакував,
Без сорому, як діти в горі,
Щось в діжці пальцем колупав.
Венера мала злість велику,
У смарки вимазала пику,
Ввійшла, запхикала вона:
„А чим перед тобою, батьку,
Моє проштрафилось дитятко?
Скажи, яка його вина?
Не вбачать Риму сина очі,—
Юнону зупини скоріш!
На труп злетиться грай сорочий,
Зітре вона його в куліш”.
Тут Зевс, хильнувши ще сивухи,
Ріг об халяву вибивав,
Заживши доброї тертухи,
Таку розмову розпочав:
„Допре Енейко твій до Риму,
Царем там стане в акурат.
Ще ліпше Чижівських палат
Поставить кам’яниці в златі.
Пани не будуть там багаті,
Сам винокурні заведе
І все на відкуп закладе.
Ще побуває в Карфагені
(В Дідони саме толока),
Нажреться вволю там печені,
Від’їсться з доброго бика,
Попариться ще добре в бані,
Підпустить фігля самій пані,
Закрутить знов любов нову —
До зваби доведе вдову.
То ж, дочко, йди і не турбуйся!
Дивись, скоромним не попсуйся!
Та де гріха не наберись,
В Осташках Нілу поклонись!”
Венера Зевса вшанувала,
Так, як хранцуз колись учив,
Пішла, весільної співала:
їй Зевс добряче догодив…
Еней почухався, пошкрібся, розігрівся,
На ноги личаки нап’яв,
Із лавки у кутку підвівся
І відпливати наказав.
Плив, аж в очах зазеленілось,
І море так йому приїлось,—
На нього чортом він глядів.
Почав із моря глузувати
І ні до чого ображати,—
Про те й писать я не посмів.
Казав: „Чого поперся в гості,—
На цвинтарі сховали б кості,
Даремно з Трої відлучився
І волочитися пустився”.
Він з горя люльку запалив,
Додолу голову схилив.
Аж зирк у море — й розгубився,
Затяг „Спаси…”, перехрестився:
„Погляньте, хлопці, он село!”
Тут всіх за серце узяло.
Якраз на берег привалили,
Човна до плоту прикрутили,
По шклянці випили сивухи,
Поїли натще солодухи ,
Млинців із бульби і глазухи,
Пішли до міста погулять.
Біжать, мов кріпаки зі згону,
А їм в воротах, тиць — Дідона
І стала так до них казать:
„Погляньте, що за голодранці!
Смолу із Щуччя везете?!
Цигани духовські , поганці,
Курей з повітки крадете?!
Куди вас пре нечиста сила?
Я й так десяцького прибила,
Що розпорядку він не знає,”
Без пашпортів усіх пускає”.
Мов хробаки, заворушились,
Троянці в нога повалились,
Хліб-сіль Дідоні піднесли,
Таку розмову зачали:
„Ми всі з троянського приходу,
Віддавна царськими були,
По осені дали ми ходу,—
Від грека в море утекли.
Еней конторщиком у нас,
А паспортистом — Опанас.
Газети ж, пані, ти читаєш:
Як Трою знищили, ти знаєш,—
То нічого тобі й казать.
Шановна матінко, Дідоно!
Ти нас в кріпацтво запиши,
На тиждень нам роби два згони,—
Трудитись будем од душі!
Ми всяку панщину здолаєм:
Як в броваря курити знаєм,
Як скрині різьблені робить,
На діжку обручі набить.
Пилип наш ліпить горлачі,
А Прокіп — ступки, товкачі,
На зіллі Савка розуміє,
Відкликать висип дітям вміє,
Мастак бобами ворожить
І скуропею відходить.
Поглянь, як всі ми обідрались,
Аж сором світиться навскрізь,
І личаки всі розтоптались,
А сорочки, як чорна вісь.
Коли вже ласка твоя буде,—
Звели нам лазню протопить!
Одежу випарим, паскуди
В ній так кишать,— не можна жить”.
Дідона рюмсала і вила,
З очей струмки текли на брук;
Намисто смикала, крутила,
А серце в грудях — тук-тук-тук!
Бо вже почула від лакея,
Що шия з гулькою в Енея,
Що чуб на голові крутився,
Що ніс козюлькою двоївся,
То здогадалась,— ось де смак.
Тому вона сказала так:
„Якби Еней ваш схаменувся,
Мені на очі підвернувся,—
То всячини тоді б дістав…”
Він — гульк, немов із неба впав!
Зайшли в покій, перехрестились,
Тут „Отченаш” Еней почав…
Всі за столами розмістились,—
На кожному пиріг лежав.
Дідона юшку наливала,
В миски шматками м’ясо клала,
Забілювала молоком,
Їм подавала ще крупеню,
Яєшню, киселі, смаженю,
Кому печеню з часником;
Були й солодкі там потішки:
Із Вязьми пірники, горішки,
Гребла родзинки решетом.
Ведмедем дудка там ревіла,
Сопілка гускою шипіла,
Скрипіла скрипка під смичком,
Весну дівчата викликали,
Веснянок голосно співали,
І жарти різні ще чинили:
Козу святочну там водили,
Із печі лося забивали,
Дугу у браму продавали,—
Доволі пустощів було!
Еней так розходився, впрів,
Аж іскри із-під личаків…
перевод с белорусского Олесь Шевченко
livejournal ЕНЕЇДА НАВИВОРІТ
0
злова: вирш
«     »
еще на туже тему:
Наркопитоны Наркопитоны
Сегодня сходили в каменные джунгли в мир кирпича и бетона на дворе октябрь, в небе звёзды потухли мы в гости к наркопитонам наркопитон - это состояние духа наркопитон - ...
казка казка
Жыли были Даздрасмыгда и сестра ейоная Даздраперма когда встретился с ними Кукуцаполь и  маленька-противная Лапональда и три брата-педофила - Ленинид, Ленинир и Лениор. Но ...

Один отзыв на «ЕНЕЇДА НАВИВОРІТ»

  1. MetpullyLet пишет:
    28.02.2011 в Фев_10

    спасибі за цікавий блог

что скажешь, %хузнакто%? та ну нахх это не я.


(Spamcheck Enabled)