Присвячується металісту Оленю, який помер наступного дня після Івана Купала біля ватри на Шипоті в Карпатах від холоду, дощу, людського егоїзму і цирозу печінки.

Д́ощем заплакані очі.
Д́ощем плюються Карпати.
Душу віддам за кусочок
Подраної цирати.

Туляться до обгорілих
Змоклих колод оченята.
Туляться, подуріли
Кволі брудні цуценята

“Люди, рятуйте, загину!”
Ч́ого кричиш, парубоче?
В страшну пекельну годину.
Всі ми замучені д́ощем!

Досить даремно скулити,
Не докричиш ні до кого.
Як же тебе любити?
Надто огидно брудного.

Слизькі крапелі д́ощу
Ќидають тебе в баюри,
Наче в купальні ночви.
Трусишся вдарений струмом.

Буде цей морох могилою,
Вітер заграє на трубах.
Буде земля тобі глиною.
Буде земля тобі брудом.

Ірина Ліва

In My World

0

Tweet