привет %хузнакто%! лучезарный гурухуй любит тебя!

СЕКРЕТ ЯЛІВЦЯ

0
сам дураксогасен
Loading ... Loading ...
   запедалил belko 05.24.09 | Комментариев: 2 »

для тех, кому наломно читать очінь много букв бай Іздрик, или вдруг вы чукча не русский, и вам не понятен его литературный слог, краткое содержание:

Хорошу людину і кізяк вставить, нє?

Відвисали ми якось із Мохом в ялівцевому кущІ. Тихо так відвисали, культурно. Там, де Мох, там навіть чортополох перетворюється на кУщі, що вже й казати про ялівець. Хоча саме до ялівцю Мох ставився скептично і на всі мої репорти відповідав стереотипним «плацебщик, хулє».
Хоча не гірше за мене знав, що вживати – в принципі – можна все.

– Хорошу людину і кізяк вставить, нє?
– По любе, ггг.

По секрету скажу, що в безлічі ялівцевих рецептів є один спільний і дуже важливий елемент. Вірніше їх два: треба мати гарну скляну баклажку (див.: Ург.Дж.Т.VII «Лабораторія растамана», ІМХО-прес, 25 прим.) і друзів-планокурів. А-а, ну і потрібен ялівець, річ ясна, але з цим проблем нема – різні його сорти ростуть у нас зазвичай довкола адміністративних будівель, поблизу освітніх закладів і ЗАГСів. Найкраще брати молоді пагони, хоча можуть бути і грубші гілки, і шишки (чи горіхи – чим там родить ялівець?), і навіть кора. Корені я копати не пробував, ну, бо в облом і ніби нащо. Ага: якщо трапиться колючий різновид, бажано мати з собою шкіряні рукавиці й ножиці – голки цього ялівцю страшенно гострі й болючі (зате там просто таки офігітєльні бруньки).

Ну, коротше, схема така. Наповнюєте свіжозібраним ялівцем баклажку і на тиждень, а краще на два віддаєте її в користування активним планокурам. Переконати їх курити свій план через вашу баклажку неважко: живильний дух живиці, правильні ефірні масла, ароматичні смоли та насичені алкалоїди, що їх у достатку містить ялівець, перетворять малогламурний процес вживання ґанджі на приємну оздоровчу процедуру – мікс інгаляції та аромотерапії. Жоден навіть початкуючий растаман не відмовиться від такого сибаритства. Словом, на цьому етапі планокури роблять свою справу, відловлюють кайф, аналізують приходи, симулюють від’їзди, тобто відтопирюються по-чорному.
А ви в цей час можете зайнятися якимись суспільними обов’язками або просто гризти нігті й нервово курити в коридорі.
Ну от – і через тиждень, а краще через два ви забираєте в розморених і розпадлючених халявою планокурів свою баклажку із просякнутим канабінолами ялівцем і біжите додому відриватись у гордій самотності. Існує добра сотня способів його вживати, нічого складного в цьому нема, кожен може експериментувати на свій розсуд, тут не може бути спільних рецептів, їй-богу, нічого я не зажав, нічого мене не душить жаба ділитися, просто місця шкода – трохи ентузіазму й фантазії, і в кожного всьо получицця. Головне мати інгредієнти, а з інгредієнтами, як бачите, простіше не буває.

Ну, і от – лежимо ми з Мохом в кущах, тихо так лежимо, культурно. Зовсім тихо лежимо, бо типу, ялівець не вставляє. Тоді я й кажу:
– Подумаєш, ти мене теж колись був розвів з банановими шкурками (я, як ідіот збирав їх по смітниках і курив), пам’ятаєш?
– Бугага.

А тут увага: зверніть її, увагу себто, на оце «бугага». Непосвяченим воно нічого не промовляє, однак для мене є незаперечним свідченням різкого пожвавлення мозкової активності Моха. Зазвичай він обходиться без голосних і оперує двома універсальними поняттями – «ггг» і «бгг». А тут – стільки букв відразу!

– Опа… – подумав я, але нічого не сказав.
– Опа! – нічого не подумавши сказав Мох.
– Привіт, це я прийшов – сказав ялівцевий кущ і почав повільно, але невпинно розцвітати по периметру бузковим.
– Ого? – спитав я.
– Сто пудів, – відповів Мох.

Цитувати подальший діалог повністю немає сенсу, подаю його фрагментарний конспект.

Я: А ти не вірив…
Мох: Бля! Олєлуйя! Гггггг.
Я: Шамани Півночі вдихали дим ялівцевих гілок, що тліли на вугіллі з метою досягти просвітлення і галюциногенних візій майбутнього, і ця традиція передавалася з покоління в покоління…
Мох: Ггггггггггг. Кєма атцоу і дікєй, шолє?
Я: Ну, шо? Шо?.. Я це прочитав, до речі, в серйозній монографії з антропології культури.
Мох: Книжка в сумці, хуй на думці, гггг.
Я: Бля, ну, ти можеш розмовляти як людина?
Мох: Тіко єкшо даш баклажку відсмоктати, гггг.
Я: Нівапрос. Тримай.
Мох: Бля! Олєлуйя! Гггггг.
Я: Куримо во славу Господню.
Мох: Без базара.
Я: Аффтар жжот.
Мох: Тюбля. І галяндії не нада, ггг.
Я. Яд.
Мох: Жир, ггг.
Я. Яд.
Мох: Жир, ггг.
Я. Яд.
Мох: Жир, ггг.
Я: Може, поговоримо про щось інше?
Мох: Я нодєюс, пост пралачін могєстромь?
Я: ???
Мох: Бгагагагагага! Пара канонізіровакь тібя, братухо. Аццкій жежист, хулє. Любіті ві на плацебо прікалоцца я віжу. Папробуйкі малатком па галавє – довше перти буде в шіскь раз, ггг.

Ну, і такої стилістики – кілька метрів у форматі МР3. Сподіваюся, зрозуміло, чому я змушений повернутися до авторського мовлення. А повертаюся я до нього, аби розповісти про мегасуперську тєму, що виникла в нашій з Мохом розмові без жодного зв’язку із задемонстрованими повище зразками усної народної творчості. Якось повело нас так, що ми почали згадувати свою фронтову юність і бойові непальські ночі. Непал – це така ментальна територія, а заодно і полісемантичне поняття зі складною етимологією. Тут і старослов’янське «не пал» – себто той, хто не впав, хто вистояв (чи, в сленговому варіанті, – той, хто не спалився, не палений), і діалектично-ідіоматичне «не пальцем роблений» (варіант – «непальцем роблений»), і цілком уже завернуте, кислотно-субкультурне «не PAL», себто SECAM. Цей Непал у кожного свій, але нам з Мохом пощастило служити в підрозділах, дислокованих неподалік, тому нам було що згадати спільного. От цих ото спогадів я і не хочу подавати в діалогічній формі, бо діалогу як такого й не було – ми говорили просто доповнюючи один одного, іноді навіть в унісон. Іноді навіть мовчали, мовчки думаючи спільну думку. І спільна думка виглядала як якась чи то хроніка, чи то літопис, приблизно так:

«В ментальному Непалі завжди було багато монастирів, які між собою ворогували, вели жорстке, протестне протистояння. По суті, це була іманентна особливість ментального Непалу: гостроконфліктне співіснування всіх персонажів сукупної шизоїдної особистості виконувало функцію певного профілактичного балансира, уможливлюючи появу таких форм самоорганізації системи, що забезпечували оптимальний рівень шизофренічності ідентифікаційної структури шизоїдної особистості та сприяли загальній мультикультуризації приватної світобудови. Серед численних монастирів, чернечих орденів і сект були найдивовижніші й найекзотичніші – жоден інший куточок ірреальності не міг похвалитися таким різноманіттям астральних та енергетичних форм. Поданий далі перелік не відображає й дещиці того, що насправді.

– монахи-чапаєвці: фанати психічної атаки: дизайн їхніх бойових кімоно римувався зі стилістикою офіцерських мундирів білої гвардії: в психічну атаку йшли задом, відступаючи, імітуючи обманний маневр тачанки, заманюючи ворога на територію свого монастиря, щоби потім жорстоко над ним позбиткуватися: довший час були непереможними, поки не натрапили на ченців-друїдів: ті перемогли чапаєвців за допомогою дерев’яних тріщалок, тріск яких один в один нагадував кулеметні черги анькіного максима;

– монахи-невротики: виходячи на поле бою, поводилися вкрай збуджено, гризли нігті, спонтанно мітили територію, нервово курили, намотували на пальці свої буддійські оселедці, невпопад сякалися, плутано висловлювалися, безладно оргазмували тощо: ворог, не підготовлений психічно зазвичай не витримував цього видовища і розбігався в паніці;

– монахи-левітанти: самі левітувати не вміючи, володіли здатністю запускати в політ зовнішні об’єкти – предмети, речі, тварин, інших людей: улюбленою зброєю левітантів були ескадрильї дерев’яних сандалів «гета»: 1976-го року монастирські загони бойовиків розгромили літаючими капцями магістратуру смт Бабинелон;

– ченці-ігноранти: ігнорували ворога до такої міри, що в упор не бачили ні його самого, ні його зброї, через що вбити їх було просто неможливо;

– ченці-райтери: застосовували проти ворога прийоми нейро-лінгвістичного програмування, зокрема магічно-заклинальну силу рекламних слоганів: класичним вважається приклад їхнього віртуозного бойового володіння найківським гаслом «just job it»;

– фінансисти-езотерики або ж так званий «орден первинного накопичення капіталу» проводив свою боротьбу винятково фіскальними та аудиторськими методами;

– орден воїнів-метаморфозників: вишикувавшись у бойовому порядку, його бійці могли так швидко обмінюватися тілами, що розвідка супротивника била на сполох: неможливо боротися з ворогом, у якого командно-офіцерський склад перманентно перетворюється в шерегових солдат і – навпаки;

– секта монахів-дендрофілів: зливаючись у містичному екстазі з деревами, вони оточували загони супротивника такими непролазними хащами, що ворожа армія починала блудити, розбрідатися, плутатися в ентеоботанічних заростях, де невдовзі й клеїла ласти від надміру психоактивних рослин;

– ченці-білінгви: з ходу опановуючи мову ворога, блискавично влаштовували локальне вавилонянське «смєшеніє язиков» («смєшеніє» – не в сенсі – «змішування», а в сенсі «осмішування», «осміювання», «окарикатурення», подібно ж і «язики» – не в сенсі «мови», а в сенсі «військовополонені-інформатори»), з якого виникало вавилонянське ж «столпотворєніє» (заклинально-споглядальне творення «столипінів»), потім гурджієвське «столовєрчєніє» (від «стол» і «вєра» – віра в духовні властивості контактерських столів), ну, і ціла решта лінгвістичних покручів;

– ченці-валькірії: застосовували дуже по-простецьки, дуже «в лоб» скопійовану з «Апоколіпсіс-нау» методу повітряної атаки: на вертольотах Мі-10 під музику Вагнера вони гасали над ворожими позиціями, сіючи розбрат і паніку;

– монахи-камікадзе: в синхронному флешмобі робили групове харакірі, насмерть шокуючи супротивника безглуздим кривавим видовищем: поки ворог тихо помирав від культурологічного ступору, камікадзе запихали нутрощі назад і випускали на себе елітні загони термітів-санітарів, які своїми клешнями не лише зшивали краї ран, але й вводили (кусаючи) в кров воїнів антисептики, анаболіки і психотропи: загинули в бою з ченцями-дезинсекторами;

– секта ченців-дезинсекторів завалила камікадзе по-бичому просто: обприскавши їхні ряди засобом від мурашок;

– дезінсекторів своєю чергою завалила банда монахів-бєспрєдєльщиків тупо балончиками з нейро-паралітичним газом (на кожного бика знайдеться свій бєспрєдєльщик, на кожен бєспрєдєл – своє «беспести»);

– відморозки з балончиками заламалися на ченцях-торчках, які так довго сиділи на ацетоні, клеї «момент» і лемківській «кропці», що зпраралізувати їхні нейрони не могло ніщо: нейрони були відсутні;

– торчки хоч і досягли неймовірних успіхів у справі поєднання інтоксикації та довголіття згинули в нерівному бою з плевритчиками: ці харкали отруйною легеневою рідиною, що роз’їдала жертв, як кислота: призвичаєні до внутрішніх токсинів, атаки ззовні торчки не витримали;

– плевритчиків скосили сухотники, які банальним кровохарканням і вгодованими паличками коха винищували супротивника, як чума, себто як туберкульоз (варто зауважити, що серед мешканців ментального Непалу було багато дивацтв і екзотичних збочень, пов’язаних саме із легеневими хворобами: наслідок перманентного у високогір’ї кисневого голодування та племінних традицій вдихання психоактивних сумішей);

– довший час (так званий «період синті») непереможною трималася ватага ченців-кислотників: ці йшли в бій, зодягнувши кисневі маски: прихід від кисню у відвиклих від кисню горян був нєдєтскій і вони бороздили ряди супротивників шо старий кінь цілину: подейкували, що згодом, коли голий кисень перестав вставляти, вони почали допомповувати кисневі балони «веселим газом»: це ймовірно, бо полягли вони власне від повальної ржачки, зустрівшись на одному з маршів із монахами-клоунами;

– орден монахів-клоунів належав до поміркованих пацифістів і уникав прямих сутичок, вступаючи в бій лише тоді, коли ворог з’являвся просто посеред шляху, і розійтися було неможливо: їх самотужки поконав один провінційний лама, вийшовши до них із шматком дзеркала: вперше побачивши власні віддзеркалення, клоуни, зганьблені, пригнічені й здеморалізовані розбрелися довколишніми лісами: більше їх ніхто не бачив;

— того ламу намагався перевершити його брат-близнюк з другою половиною дзеркала, але сили виявилися рівними, ніхто не хотів уступити, і ніхто не міг перемогти, здавалося, бій триватиме вічно, і зойк від цього протистояння долетів до небес, і побачили безсмертні, що два немічні близнюки можуть своєю впертістю й непоступливістю погубити увесь ментальний Непал, і звіалізували армію японських монахів-туристів з фотоапаратами. Засліплені фотоспалахами близнюки перестали бачити один одного, їх перестала душити жаба суперництва, двобій закінчився, а світ врятувався».

Коли ялівець замовк, Мох сплюнув недожовану галузку і сказав:
– Плюс піццот.
– Може, це до нас сходив Господь у кущі ялівцевому? – висловив припущення я.
– Блять. Юра астанавіс, бо вознісешси раньші врємєні, – несподівано аргументовано підсік мою пафосну багатослівність Мох.

– Бугагага, – відізвався я, відчувши сплеск мозкової активності, — і ми тихим левітаційним кроком рушили додому – у не пальцем роблений, не палений монастир Ялівцевого Братства, це майже на півдорозі між у внутрішнім дагестаном і глибокою гуцулією, як іти на світло, то за прохаськовою хатою третій поворот угору, карочє, тіпа, можна тупо поаскать у мєсних торчкоу, поспитати, гдє база галімих плацебщікау, хулє.


в ролях:

Іздрик

Іздрик

Мохнатий

Мохнатий

Ялівець

Ялівець

p.s. бонус тем кто дочитал доконца- ссылка на альбом перкалабы чидро! http://www.megaupload.com/?d=REZC5AHO

livejournal СЕКРЕТ ЯЛІВЦЯ
0
злова: калуш, муравлына, стэжкамы алкотурыстив
«     »
еще на туже тему:
хорошъ хорошъ
:fcuk:  

Отзывов (2) на «СЕКРЕТ ЯЛІВЦЯ»

  1. Guru Xyu пишет:
    27.05.2009 в Май_7

    а ще є ченці-пшикосйоби!! )))

  2. belko пишет:
    27.05.2009 в Май_9

    ченці-макодзьоби є, знаю. та й ти знаєш. а пшикосйоби то не ченці,- то секта.

что скажешь, %хузнакто%? та ну нахх это не я.


(Spamcheck Enabled)